Аналітичний звіт: структурне насильство, інституційні дисфункції та летальні випадки у системі примусової мобілізації в Україні (2025–2026 роки)

Контекст екзистенціальної та демографічної кризи

Станом на 2025 рік і впродовж 2026 року держава зіткнулася з безпрецедентним за масштабом викликом, що зачіпає основи її демографічної, соціальної та правової стійкості. На тлі затяжного збройного конфлікту високої інтенсивності, який виснажив кадрові резерви регулярної армії та перших хвиль добровольців, система комплектування збройних сил увійшла у фазу глибокої системної кризи. Ця криза характеризується не лише нестачею особового складу на лінії бойового зіткнення, а й фундаментальним розривом між потребами держави у людському ресурсі та готовністю суспільства цей ресурс надавати. У спробах компенсувати нестачу військовослужбовців територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) перейшли до практики агресивного вуличного рекрутингу, що призвело до зростання кількості інцидентів, які закінчуються важкими травмами або летальним наслідком для мобілізованих цивільних осіб. Для розуміння масштабу проблеми мобілізаційне насильство потрібно розглядати у ширшому макроекономічному та гуманітарному контексті. За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЧУ), 2025 рік став найбільш смертоносним для цивільного населення з моменту ескалації конфлікту у 2022 році. Посилення інтенсивності бойових дій, масоване використання далекобійної зброї та скоординовані удари по енергетичній інфраструктурі призвели до того, що лише у 2025 році підтверджені втрати серед цивільного населення становили 2526 загиблих і 12 162 поранених, що на 31% більше, ніж роком раніше. Зокрема, у жовтні 2025 року рівень втрат залишався критично високим: загинули щонайменше 148 мирних жителів. Поки міжнародна спільнота та правозахисні організації традиційно фокусують увагу на жертвах зовнішніх атак і воєнних злочинах щодо військовополонених — включно із загибеллю щонайменше 169 українських військовослужбовців у російському полоні та ухваленням понад 120 незаконних вироків із тривалими строками ув'язнення — внутрішнє структурне насильство з боку державних органів рекрутингу тривалий час залишалося у сліпій зоні офіційного моніторингу. Водночас, як констатують у ММПЧУ, в країні спостерігається послідовне погіршення ситуації із захистом прав цивільного населення за всіма напрямами. Цей звіт аналізує задокументовані випадки загибелі українських громадян внаслідок взаємодії з ТЦК за період 2025–2026 років. В умовах, коли офіційні органи влади, відомчі пресслужби та правоохоронні структури схильні згладжувати ці факти, кваліфікуючи їх як нещасні випадки або наслідки раптових хронічних захворювань, опорою для дослідження слугують дані незалежних медіа, розслідування правозахисників, матеріали адвокатських запитів і цифрові сліди у соціальних мережах. Дослідження показує суперечності між державними антикризовими наративами та зафіксованою реальністю, розглядає механізми приховування доказів і аналізує вторинні соціальні наслідки, що виникають унаслідок деградації правових механізмів комплектування.

Макроконтекст кадрового дефіциту та правова трансформація системи

Каталізатором сплеску насильства на вулицях українських міст у 2025–2026 роках стала сувора математика війни на виснаження. Згідно з аналітичними даними Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), конфлікт перейшов у фазу безпрецедентних втрат. Від початку ескалації у 2022 році російські сили зазнали втрат, які оцінюються майже у 1,2 мільйона осіб (убитими та пораненими), що є абсолютним рекордом для будь-якої великої держави з часів Другої світової війни. За умови збереження поточних темпів бойових дій сукупні втрати обох сторін можуть досягти 2 мільйонів осіб до весни 2026 року. Така логіка війни на виснаження вимагає безперервного припливу свіжих сил для утримання фронту, який у 2025 році характеризувався повільним, але невблаганним просуванням російських військ (від 15 до 70 метрів на добу під час найбільш інтенсивних наступів). На тлі постійних повідомлень про загибель військовослужбовців, таких як зафіксовані у жовтні 2025 року втрати досвідчених бійців (Борис Драч, Федір Матяш, Микола Яцишинець, Євген Кульбікаєв, Анатолій Трушин), підрозділи Збройних сил України зіткнулися з критичним неукомплектуванням. Цей кадровий дефіцит посилюється епідемією самовільного залишення частин (СЗЧ) та дезертирства. Статистика, оприлюднена на початку 2025 року, свідчить про колапс внутрішньої дисципліни та морального духу: лише за перші місяці року було відкрито понад 110 000 нових розслідувань за фактами СЗЧ, що становило більше половини від усіх подібних проваджень, кількість яких перевищила 200 000 від початку повномасштабного вторгнення. Загальна кількість справ про дезертирство перевищила 50 000.

У відповідь на цю екзистенціальну загрозу держава ініціювала радикальне посилення мобілізаційного законодавства. Закон про мобілізацію, ухвалений у квітні 2024 року, який набув повної чинності із закінченням 60-денного пільгового періоду 16 липня 2024 року, повністю переформатував правила взаємодії громадянина та держави. Мінімальний призовний вік було знижено з 27 до 25 років (з можливістю призову осіб 18–24 років у низці специфічних випадків), а статус «обмежено придатний» було повністю скасовано, зобов'язавши сотні тисяч людей із хронічними захворюваннями проходити повторні військово-лікарські комісії (ВЛК). Хоча Міністерство оборони відзвітувало про те, що близько 4 мільйонів громадян оновили свої дані (переважно через урядовий додаток «Резерв+»), у країні залишалося приблизно 4,35 мільйона чоловіків мобілізаційного віку, які не перебувають у лавах армії. Законодавець передбачив суворі санкції за ухилення: штрафи (розмір яких було суттєво збільшено травневим законом 2024 року, починаючи з базової суми за неявку для оновлення даних), позбавлення права керування транспортними засобами, відмову у консульських послугах за кордоном і, що найважливіше, легалізацію відправки повісток поштою. Повістка стала вважатися врученою юридично навіть за відсутності фізичного підпису адресата. Особи, що ігнорують ці вимоги, автоматично оголошувалися у розшук у рамках кримінальних проваджень. Це створило формальні юридичні підстави для співробітників правоохоронних органів та ТЦК затримувати практично будь-якого чоловіка призовного віку на вулиці. Однак критики закону, включаючи голову парламентського комітету з національної безпеки Романа Костенка, неодноразово вказували на його фундаментальну ваду: закон зосереджений на механізмах примусу, але залишає нерозв'язаними питання демобілізації (права на звільнення з армії) та ротації (відпочинку підрозділів від передової). У суспільному сприйнятті це перетворило службу в армії на «квиток в один кінець» і стало одним із головних чинників ухилення та опору.

Феномен «бусифікації» та трансформація рекрутингових практик

Невідповідність між жорсткими квотами Міністерства оборони і низькою готовністю частини громадян мобілізуватися призвела до еволюції методів рекрутингу. ТЦК відійшли від практики розсилки повісток за адресами реєстрації, оскільки багато військовозобов'язаних перестали проживати за місцем прописки, і перейшли до так званої «дикої мобілізації». Цей процес характеризується облавами, перекриттям вулиць, встановленням мобільних блокпостів і примусовим затриманням людей у публічних місцях, звідки їх саджають у мікроавтобуси (що й породило неформальний термін «бусифікація») для негайної доставки в пункти збору. У 2025 році ці тактики стали особливо помітними й демонстративними. Працівники ТЦК почали системно перевіряти місця дозвілля і масового скупчення людей, прагнучи зруйнувати ілюзію «нормального життя» в тилу. Знаковим інцидентом став рейд 11 жовтня 2025 року у Києві, коли під час концерту популярного рок-гурту «Океан Ельзи» у Палаці спорту співробітники ТЦК за підтримки поліції влаштували масову перевірку документів. Відеокадри, на яких військові волочать по асфальту чоловіка в цивільному одязі, який пручається і кричить, під скандування натовпу «Ганьба!», отримали широкий резонанс в українських та міжнародних медіа. Подібні облави були зафіксовані на елітних курортах і навіть під час весільних урочистостей у центрі Львова. Ця динаміка оголила глибокий соціальний розкол. Як охарактеризував ситуацію народний депутат Олексій Гончаренко, в українському суспільстві утворилася «вибухонебезпечна суміш». З одного боку — рекрутери, багато з яких є ветеранами бойових дій, що отримали поранення, були списані з передової і поховали своїх побратимів. Їхній психологічний стан часто обтяжений посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) і глибоким почуттям несправедливості щодо тих, хто залишився в тилу. З іншого боку — цивільні особи, які вважають методи ТЦК незаконними викраденнями і скаржаться на те, що працівники ТЦК забирають усіх без розбору, фактично відправляючи людей на смерть. Це зіткнення окопної реальності та тилового цивільного життя стало живильним середовищем для неконтрольованого насильства. Ветеран війни та юрист Олег Симороз заявив, що подібні агресивні підходи серйозно зашкодили мобілізаційній кампанії і дискредитували саму ідею служби в армії.

Типологія та аналіз випадків летальних наслідків

Детальний аналіз задокументованих інцидентів зі смертельним наслідком дає змогу систематизувати їх у межах трьох основних категорій. Кожна з цих категорій ілюструє специфічний тип збою у державній системі захисту прав людини і демонструє різні механізми інституційного приховування.

Категорія I: Пряме насильство та механізм кругової поруки

Найбільш серйозними проявами структурного насильства є випадки прямого фізичного впливу на громадян, коли травми мають яскраво виражений кримінальний характер. Резонансним маркером 2025 року стала справа 43-річного Романа Сопіна. Хронологія цього інциденту показує механізм взаємодії військкоматів та правоохоронної системи, за якого захист інституційної репутації може брати гору над вимогою відповідальності. 18 жовтня 2025 року Сопіна було піддано насильницькій «бусифікації» на одній із вулиць Подільського району Києва. Після поміщення в ТЦК він встиг здійснити телефонний дзвінок матері, попросивши передати йому змінний одяг, готівку та контактні лінзи, що свідчило про його нормальний когнітивний стан і готовність адаптуватися до ситуації. Однак вже наступного дня, 19 жовтня, його було екстрено госпіталізовано зі стін рекрутингового центру в коматозному стані з найтяжчими травмами голови. 23 жовтня 2025 року Роман Сопін помер у реанімації. Реакція військової адміністрації району та Національної поліції нагадувала типовий сценарій кризової комунікації. Військові чиновники оперативно випустили заяву, що стверджує, ніби Сопін раптово знепритомнів і вдарився головою об тверду підлогу Подільського ТЦК. Для надання ваги цій версії було заявлено про наявність приблизно десятка свідків цього «випадкового падіння». Більш того, співробітники поліції, які прибули на місце події, почали активно просувати гіпотезу про раптовий напад епілепсії, намагаючись закрити справу на ранній стадії. Ця версія була поставлена під сумнів зусиллями родичів та незалежної експертизи. Адвокат сім'ї Олександр Протас представив офіційне свідоцтво про смерть, у якому причиною загибелі зазначалися тупа травма голови, масивний крововилив у мозок, множинні переломи кісток черепа та закрита черепно-мозкова травма. Захист аргументовано вказав, що падіння з висоти власного зросту рідко призводить до ушкоджень подібної руйнівної сили. За словами Протаса, характер травм вказував на результат «потужного, професійного удару», завданого людиною, яка володіє навичками рукопашного бою. Сім'я загиблого також категорично спростувала наявність у Сопіна будь-яких схильностей до непритомності чи епілепсії в анамнезі. Мати загиблого, Лариса Сопіна, у своїх публічних зверненнях охарактеризувала дії поліції як «абсолютно цинічно байдужі», підкресливши, що ніхто з офіційних осіб навіть не спробував зв'язатися з родиною для пояснення причин загибелі сина, а слідство було спрямоване виключно на приховування доказів. Незважаючи на те, що київська поліція та військова влада офіційно відкинули будь-які звинувачення у перевищенні повноважень або спробах зам'яти справу, смерть Романа Сопіна стала каталізатором загальнонаціонального обурення жорсткими методами рекрутерів. Якщо у Києві силовики намагалися представити смерть як нещасний випадок, то в низці інших регіонів насильство було важко заперечити. Наприкінці квітня 2025 року на Сумщині вибухнув скандал, коли безпосередньо на території місцевого ТЦК військовослужбовець до смерті забив мобілізованого чоловіка. На відміну від справи Сопіна, тяжкість доказів змусила слідство взяти військового під варту. Проте кваліфікація злочину як «вбивство через необережність» викликає серйозні питання у правозахисників, оскільки вона мінімізує відповідальність за цілеспрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень цивільній особі на режимному об'єкті Міністерства оборони. Ще одним помітним випадком став інцидент, що стався 4 квітня 2025 року в Одесі. Процедура примусового оповіщення громадян переросла в жорстке затримання чоловіка прямо посеред жвавої міської вулиці. У ході силового контакту, здійснюваного співробітниками ТЦК («людьми у військовій формі»), чоловік знепритомнів і помер до прибуття швидкої допомоги. Записи з відеокамер та смартфонів очевидців, що швидко поширилися в соціальних мережах, зафіксували тривожну деталь: поки постраждалий лежав на асфальті, реанімаційні заходи намагалися проводити випадкові перехожі, тоді як ініціатори затримання дистанціювалися від того, що відбувається, і не надавали долікарської допомоги. Громадська організація «Антикорупційний фронт» та інші правозахисники кваліфікували цей інцидент не як трагічну випадковість, викликану можливими прихованими патологіями серця у потерпілого, а як прямий наслідок ігнорування військкоматами стану здоров'я громадян перед застосуванням до них фізичного насильства. Мережеве обурення, що послідувало за публікацією відео, відобразило переконання частини суспільства у тому, що ТЦК перетворилися на джерело серйозної загрози для українців на тлі безкарності.

Категорія II: Каральна медицина та дисфункція Військово-лікарських комісій

Другий патерн фатальних наслідків пов'язаний із функціонуванням військово-лікарських комісій. Скасування статусу «обмежено придатний» перетворило ВЛК на конвеєр, завданням якого є легалізація відправки у війська людей із тяжкими хронічними захворюваннями. Лікарі комісій, перебуваючи під колосальним адміністративним тиском воєнкомів, систематично ігнорують медичні картки, результати незалежних обстежень та скарги затриманих. Яскравим прикладом подібної медичної недбалості, що призводить до смерті, є інцидент у Чернівцях, який стався 7 лютого 2025 року. Цього дня спільний патруль ТЦК та Національної поліції виявив на вулиці 32-річного чоловіка, який нібито значився у розшуку за ухилення від мобілізації. Його супроводили до обласного збірного пункту для уточнення облікових даних і негайного проходження ВЛК. Згідно з офіційним комюніке Буковинського ТЦК, під час попередньої бесіди чоловік перебував у стабільному стані і не висловлював скарг на здоров'я. Однак безпосередньо під час проходження конвеєра лікарської комісії його самопочуття різко погіршилося, і він знепритомнів. Незважаючи на прибуття карети швидкої допомоги та проведення реанімаційних заходів, медикам залишалося лише констатувати біологічну смерть. Найбільш примітною в цій історії є юридична еквілібристика слідчих органів: Національна поліція в Чернівецькій області внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 115 Кримінального кодексу («умисне вбивство»), однак супроводила справу парадоксальною офіційною приміткою «природна смерть». Цей бюрократичний прийом дає змогу формально виконати процедуру порушення кримінальної справи за фактом смерті не у медичному закладі, але заздалегідь зумовлює її закриття через відсутність складу злочину, повністю виводячи з-під удару лікарів ВЛК та посадових осіб ТЦК, які піддали людину смертельному рівню стресу. Прагнення списувати загибель мобілізованих на їхні власні хвороби сформувалося не у 2025 році. Фундамент цієї захисної стратегії було закладено ще в прецедентних справах 2024 року, серед яких виділяється смерть Сергія К. у Звягельському районному ТЦК (Житомирська область). Чоловіка було доставлено у військкомат 28 травня 2024 року для проходження ВЛК. Наступного ранку у нього стався важкий напад, а 2 червня він помер у лікарні, не приходячи до тями. Житомирський обласний ТЦК оперативно запустив наратив, який згодом стане золотим стандартом для виправдань: згідно з їхньою заявою, чоловік нібито зловживав алкоголем впродовж кількох днів до затримання, що й спровокувало епілептичний статус. Більш того, легкі тілесні ушкодження, зафіксовані на його тілі, слідчо-оперативна група без зволікань кваліфікувала як «самокалічення» під час конвульсій, категорично відкинувши щонайменшу можливість стороннього фізичного впливу. Використання кліше «епілепсія і самокалічення» виявилося настільки зручним для слідства, що, як ми бачили вище, поліція намагалася застосувати точнісінько такий самий сценарій для приховування факту пробитого черепа Романа Сопіна в Києві понад рік по тому. Міжнародного виміру проблема медичного свавілля ТЦК набула у липні 2025 року внаслідок інциденту в Закарпатській області. Смерть місцевого жителя (за низкою даних, представника етнічної угорської меншини) після затримання рекрутерами викликала не просто регіональний резонанс, а повномасштабну дипломатичну кризу. Міністерство закордонних справ Угорщини, відоме своєю жорсткою позицією щодо захисту прав закарпатських угорців, офіційно викликало посла України для надання пояснень у зв'язку зі смертю громадянина, якого, за твердженнями правозахисників, жорстоко побили співробітники ТЦК. Сухопутні війська ЗСУ були змушені виправдовуватись на найвищому рівні. В офіційній заяві від 10 липня 2025 року військове відомство категорично відкинуло звинувачення в примусовій мобілізації, тортурах та порушеннях прав людини, пославшись на попередні висновки судово-медичної експертизи, яка назвала причиною смерті тромбоемболію легеневої артерії (тромб, що відірвався) і, як і очікувалося, не знайшла ознак насильства. Однак сам факт того, що внутрішні практики мобілізації почали провокувати дипломатичні демарші країн-членів Європейського Союзу, свідчить про те, що проблема вийшла далеко за межі юрисдикції місцевих військових прокуратур і почала завдавати прямої шкоди геополітичним інтересам держави на міжнародній арені.

Категорія III: Інституційна деградація навчальних центрів

Навіть якщо незаконно затриманому громадянину вдається вижити в стінах ТЦК і пройти формальну процедуру ВЛК, його життя опиняється під критичною загрозою на наступному етапі — у навчальних центрах підготовки. Згідно з доповідями іноземних аналітиків, зокрема аналітичною запискою уряду Великої Британії за 2022–2024 роки, система підготовки новобранців в Україні базується на кількох великих центрах, які хронічно переповнені. В умовах безперервного потоку мобілізованих ці об'єкти не здатні забезпечити ані якість підготовки, ані базові побутові умови. Строки базової підготовки були скорочені до критичного мінімуму (від 30 до 45 днів у 2024 році), а умови перебування характеризуються як неприйнятні, особливо для осіб старшого віку або тих, хто має слабку фізичну підготовку. Потрапляння в таке середовище людей з незаконно проігнорованими медичними протипоказаннями часто закінчується трагедією. Показовим прикладом дисфункції системи на всіх її рівнях — від незаконного затримання до загибелі у тренувальному таборі — стала справа Олексія Чорного наприкінці 2025 — на початку 2026 року. Чорний мав статус студента денної форми навчання і чинну відстрочку від призову. Незважаючи на це, представники Берегівського районного ТЦК (пов'язаного з містом Виноградів на Закарпатті) повністю проігнорували його правовий статус. Без щонайменших законних підстав Чорного було примусово мобілізовано, пропущено через фіктивну ВЛК і відправлено до навчального центру. Трагедія полягає в тому, що правоохоронна та судова система виявилися занадто повільними, щоб врятувати його життя. 24 грудня 2025 року український суд, розглянувши справу, виніс однозначний вердикт: мобілізація Олексія Чорного була незаконною. Суд встановив, що його відстрочка ніколи не анулювалася, а представники ТЦК в ході судових засідань не змогли надати жодного документа, що виправдовує їхні дії. На підставі цього суд скасував накази про його призов та зарахування до військової частини. Однак це рішення було ухвалене вже після смерті. До того моменту Олексій Чорний вже помер на території навчального центру. Правозахисники, які розслідують цей інцидент, стверджують, що першопричиною смерті стало ненадання своєчасної медичної допомоги в умовах незаконного утримання у воєнізованій установі. Керівник громадської організації Лариса Криворучко ініціювала масштабну юридичну кампанію, направивши заяви про вчинення кримінального правопорушення до Державного бюро розслідувань (ДБР), Служби безпеки України (СБУ) та Національної поліції. Активісти вимагають не просто дисциплінарних стягнень, а реального кримінального переслідування конкретних чиновників ТЦК, чиї підписи під незаконними наказами призвели до смерті людини. Справа Олексія Чорного є квінтесенцією системного збою: держава визнала свою помилку і беззаконня власних органів лише після того, як громадянин заплатив за це найвищу ціну.

Вторинні наслідки: Тіньова економіка ухилення та зворотне насильство

Страх перед фізичним примусом з боку ТЦК спровокував низку руйнівних соціальних явищ, головним з яких стала криміналізація шляхів втечі з країни. Українські чоловіки, рятуючись від примусової мобілізації, створили високий попит на послуги транснаціональних контрабандних мереж. Станом на 2024–2025 роки тіньовий бізнес на західних кордонах України досяг значних масштабів: вартість нелегального переходу кордону з Румунією або іншими суміжними державами зросла до 15 000 доларів США за людину. Ця індустрія породжує власні, супутні жертви, які де-факто також є жертвами мобілізаційної політики держави. Для обходу багаторівневих систем безпеки прикордонної служби, що включають дрони з тепловізорами, фотопастки та багатокілометрові паркани з колючим дротом, контрабандисти направляють втікачів смертельно небезпечними маршрутами. Десятки чоловіків гинуть, намагаючись переплисти крижані води річки Тиса за допомогою звичайних надувних матраців, або зриваються зі скель у Карпатах. Ситуацію посилює те, що злочинні угруповання почали масово залучати як провідників місцевих неповнолітніх дітей, які добре орієнтуються на місцевості і, через вік, не підлягають кримінальній відповідальності за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон. Тих, кого затримують при спробі втечі, не просто штрафують: зазвичай прикордонники доставляють їх прямо до найближчих відділів ТЦК, і коло замикається. Ще одним тривожним симптомом інституційної кризи стало зростання відповідного насильства з боку громадянського суспільства щодо співробітників військкоматів. Доведені до відчаю громадяни починають сприймати силовиків не як представників законної влади, а як загрозу, проти якої допустима самооборона. Показовим у цьому відношенні став інцидент у Львові у грудні 2025 року. Згідно з повідомленням Офісу Генерального прокурора, під час нападу було вбито військовослужбовця місцевого ТЦК, який раніше був ветераном Антитерористичної операції (АТО). Підозрюваний у нападі був оперативно затриманий поліцією 4 грудня. Цей випадок, хоча він і являє собою загибель рекрутера, а не мобілізованого, важливий для розуміння загальної картини: структурне насильство держави може породжувати жорсткий опір знизу, стираючи межу між правоохоронною діяльністю та вуличним насильством. Суспільство, травмоване війною, починає розколюватися зсередини.

Інформаційне протиборство та експлуатація кризи

Аналіз ситуації був би неповним без урахування того, як випадки загибелі в ТЦК впливають на інформаційну безпеку держави в умовах гібридної війни. Інциденти із застосуванням насильства, що вмить тиражуються в месенджерах (насамперед у Telegram) та соціальних мережах, стають найпотужнішою зброєю деморалізації населення. Як справедливо відзначають аналітики українського Центру протидії дезінформації, російські державні медіа, спецслужби та прокремлівські блогери системно і високопрофесійно експлуатують візуальний контент конфліктів із ТЦК. Кадри побиттів, такі як у Сумах чи Одесі, органічно вплітаються в російські інформаційно-психологічні операції (ІПСО). Головний наратив, що просувається пропагандою на основі цих реальних відеозаписів, полягає в тому, що український уряд не цінує життя своїх громадян і готовий вести війну «до останнього українця», перетворюючи власну країну на простір примусу. Парадокс полягає в тому, що для створення цього руйнівного наративу російській пропаганді навіть не потрібно вдаватися до фабрикації фейків — достатньо лише транслювати реальні дії українських військкоматів, супроводжуючи їх відповідними коментарями. Ця інформаційна кампанія завдає серйозної шкоди довірі до державних інститутів та легітимності мобілізаційного процесу в цілому. Для академічної об'єктивності слід зазначити, що проблеми з репресивними методами комплектування та приховуванням втрат характерні не лише для України, а й для держави-агресора. У Російській Федерації, яка навесні 2025 року ініціювала найбільший призов (160 000 осіб віком 18–30 років) для збільшення армії до 2,5 мільйона військовослужбовців, також фіксуються випадки загибелі призовників до потрапляння на фронт і облави на ухилянтів (наприклад, історія Богдана з Підмосков'я, що ховається від влади через гіпертонію). Випадок 22-річного призовника Амана Малишева з Якутії, якого відправили до навчального центру в Уссурійськ і який таємничим чином загинув у прикордонній Брянській області всупереч обіцянкам не використовувати строковиків у зоні бойових дій, демонструє схожі патерни державного зневажливого ставлення до людського життя та подальшого приховування інформації від родичів. Однак для української держави, яка декларує відданість європейським цінностям і демократичним стандартам прав людини, подібна схожість практик рекрутингу з авторитарним режимом противника є не просто репутаційною втратою, а поразкою у війні смислів.

Висновок

Аналіз емпіричних даних за 2025–2026 роки, що базується на матеріалах незалежних журналістських розслідувань, звітах правозахисних організацій та документах судового діловодства, дає змогу зробити невтішний висновок. Випадки загибелі українських цивільних осіб у процесі примусової мобілізації — чи то смерть від прямого фізичного насильства в стінах ТЦК, летальний наслідок через медичну недбалість ВЛК або загибель у результаті ненадання допомоги у переповнених навчальних центрах — більше не можуть розглядатися лише як статистична похибка, ексцеси окремих виконавців на місцях або ізольовані трагічні інциденти. Ці події складаються в чіткий патерн інституційної деградації і є системним проявом глибокої кризи мобілізаційної моделі держави. Смерті Романа Сопіна у Подільському районі Києва, незаконно призваного студента Олексія Чорного на Закарпатті, а також безіменних жертв свавілля у Сумах, Чернівцях та Одесі оголили критичний розрив між декларованими правовими нормами та фактичною правозастосовною реальністю. Жорсткі квоти на призов, підкріплені передусім адміністративним примусом, у поєднанні з дефіцитом мотивованого особового складу трансформували територіальні центри комплектування з бюрократичних облікових органів у каральні інститути. Ці структури де-факто наділені неформальним імунітетом, що дає їм змогу безкарно застосовувати непропорційну силу щодо цивільного населення. Систематичне використання військово-лікарських комісій як інструменту примусової легалізації призову завідомо непридатних до служби осіб, а також стандартна поліцейська практика підміни кримінальних причин смерті сумнівними медичними діагнозами (непритомність, напад епілепсії, раптова тромбоемболія, самокалічення) свідчать про існування внутрішньовідомчої кругової поруки. Ця порука підтримується лояльністю слідчих та правоохоронних органів, що прагнуть не допустити дискредитації кампанії з комплектування збройних сил. Продовження застосування методів неконтрольованої «бусифікації» в умовах ігнорування презумпції невинуватості та базових прав людини підриває національну безпеку. Швидке зростання кількості справ щодо дезертирства та самовільного залишення частин, розквіт транснаціональної кримінальної індустрії контрабанди ухилянтів, переростання регіональних інцидентів у міжнародні дипломатичні скандали (як у випадку з Угорщиною), а також початок відповідного насильства з боку громадянського суспільства щодо співробітників військкоматів є прямим наслідком державного структурного насильства. Без негайного реформування механізмів рекрутингу, відновлення процесуальної незалежності військово-лікарських комісій і забезпечення невідворотності кримінального покарання для посадових осіб ТЦК і поліції, винуватих у перевищенні повноважень, вбивствах через необережність та ненаданні допомоги, кількість жертв примусової мобілізації зростатиме. Такий вектор розвитку подій може призвести до поглиблення соціального розколу, паралічу державних інститутів і подальшого виснаження демографічного потенціалу, критично необхідного для повоєнного відновлення.

Джерела

1. Russia's Grinding War in Ukraine - CSIS https://www.csis.org/analysis/russias-grinding-war-ukraine
2. Ukrainian conscription crisis - Wikipedia https://en.wikipedia.org/wiki/Ukrainian_conscription_crisis
3. 2025 deadliest year for civilians in Ukraine since 2022, UN human rights monitors find https://ukraine.ohchr.org/en/2025-deadliest-year-for-civilians-in-Ukraine-since-2022-UN-human-rights-monitors-find
4. 2025 deadliest year for civilians in Ukraine since 2022, UN human rights monitors find https://ukraine.un.org/en/308241-2025-deadliest-year-civilians-ukraine-2022-un-human-rights-monitors-find
5. Four years since the full‑scale invasion of Ukraine: Key facts and findings, February 2026 https://reliefweb.int/report/ukraine/four-years-full-scale-invasion-ukraine-key-facts-and-findings-february-2026
6. Protection of Civilians in Armed Conflict — October 2025 | UN Human Rights Monitoring Mission in Ukraine https://ukraine.ohchr.org/en/Protection-of-Civilians-in-Armed-Conflict-October-2025
7. World Report 2025: Ukraine - Human Rights Watch https://www.hrw.org/world-report/2025/country-chapters/ukraine
8. Civilian Harm and Rights Violations Intensify in Ukraine Four Years After Invasion, UN Human Rights Monitors Say https://ukraine.un.org/en/310297-civilian-harm-and-rights-violations-intensify-ukraine-four-years-after-invasion-un-human
9. Втрати силових структур внаслідок російського вторгнення в Україну (жовтень 2025) https://uk.wikipedia.org/wiki/Втрати_силових_структур_внаслідок_російського_вторгнення_в_Україну_(жовтень_2025)
10. A Violent Death Casts A Stark Spotlight On Ukraine's Military ... https://www.rferl.org/a/kyiv-conscription-death-sopin-questions-military-recruitment/33577229.html
11. Country policy and information note: military service, Ukraine, September 2025 (accessible) https://www.gov.uk/government/publications/ukraine-country-policy-and-information-notes/country-policy-and-information-note-military-service-ukraine-june-2022-accessible
12. У Чернівцях чоловік помер в ТЦК - Korrespondent.net https://ua.korrespondent.net/ukraine/4754109-u-chernivtsiakh-cholovik-pomer-v-ttsk
13. Вбивство у Сумському ТЦК: йде суд — Суспільне Суми https://suspilne.media/sumy/1006267-a-skoduu-pro-ce-obvinuvacenogo-u-vbivstvi-cerez-neobereznist-v-sumskomu-tck-vzali-pid-vartu/
14. ТЦК в Одесі вбив людину: Смерть посеред вулиці шокувала ... https://www.anticor.foundation/novyny/16909/
15. У Чернівецькому ТЦК розповіли деталі смерті молодого чоловіка ... https://promin.cv.ua/2025/02/07/u-chernivetskomu-ttsk-rozpovily-detali-smerti-molodoho-cholovika-na-zdorovia-skarh-ne-bulo.html
16. У Житомирському ТЦК чоловіку стало зле і він помер - Новинарня https://novynarnia.com/2024/06/05/u-zhytomyrskomu-tczk/
17. На Житомирщині чоловік помер після відвідин ТЦК: деталі - ПравдаТУТ NEWS https://pravdatutnews.com/society/2024/06/05/42686-na-zhytomyrshchyni-cholovik-pomer-pislya-vidvidyn-tck-detali
18. Посла України викликали в МЗС Угорщини через смерть ... https://suspilne.media/1063431-posla-ukraini-viklikali-v-mzs-ugorsini-cerez-smert-meskanca-zakarpatta-akogo-nibito-pobili-pracivniki-tck/
19. Смерть мобілізованого студента: Дії ТЦК на Закарпатті визнали ... https://www.ukr.net/news/details/criminal/116145854.html
20. ОГП: у Львові загинув військовий ТЦК, ветеран АТО. Підозрюваного у нападі затримали https://www.radiosvoboda.org/a/news-tck-napad-lviv/33612715.html
21. Russia's largest military call-up whips up fear among young men https://www.aljazeera.com/news/2025/4/16/russias-largest-military-call-up-whips-up-fear-among-young-men
22. In Russia's Sakha, a Fallen Conscript's Family Searches for Justice on the State's Terms https://www.themoscowtimes.com/2025/05/23/in-russias-sakha-a-fallen-conscripts-family-searches-for-justice-on-the-states-terms-a89195