Дисбаланс покарань: цивільні та працівники ТЦК
Порівняння покарань показує помітний дисбаланс: цивільних осіб частіше притягують до реальної кримінальної відповідальності, включно з тюремними строками, тоді як працівники ТЦК частіше несуть дисциплінарну відповідальність у вигляді доган, звільнення або переведення по службі. Зведення спирається на відкриті публікації та агреговані дані за 2024–2026 роки; див. джерела 1–8.
Порівняння за категоріями (дані за 2024–2026 рр.)
| Категорія | Кількість покарань / справ | Вид відповідальності |
|---|---|---|
| Цивільні особи (за дописи про ТЦК) | 57+ вироків | Реальні строки до 5–8 років за «перешкоджання ЗСУ» |
| Працівники ТЦК (за порушення) | ~50 осіб | Переважно догани, звільнення або переведення на фронт |
| Кримінальні справи проти ТЦК | ~1000 проваджень | Більшість справ перебуває на стадії слідства або «зависла» в судах |
| Скарги громадян на ТЦК | ~5000 звернень | Офіційні скарги омбудсмену на незаконні дії |
Ключові відмінності у правозастосуванні
- Швидкість винесення вироків. Справи проти цивільних за публікації в Telegram, включно зі «зливом» локацій ТЦК, розглядаються швидко й часто завершуються обвинувальними вироками за ст. 114-1 КК, де санкція може сягати 15 років позбавлення волі.
- «Заморожування» справ проти військових. Майже 2000 кримінальних справ проти військовослужбовців і силовиків у 2025 році були офіційно призупинені, оскільки обвинувачені перебувають на службі або в зоні бойових дій.
- Характер обвинувачень. Для працівників ТЦК частіше фігурують епізоди про перевищення повноважень або хабарництво, що потребує тривалої експертизи та складнішої доказової бази. Для цивільних сам факт публікації скриншота чи повідомлення в чаті нерідко використовується як прямий доказ вини, що спрощує роботу слідства.
Описані відмінності в підходах до розслідування й покарання відображені у відкритих публікаціях, судових повідомленнях і агрегаторах даних, див. джерела 3, 7, 9, 10 і 11.
Висновок
Система карає цивільних осіб за інформаційний спротив жорсткіше й швидше, ніж власних працівників за фізичні порушення або корупцію. Це підтримує тезу про те, що в умовах війни держава ставить захист мобілізаційного процесу вище за захист прав окремої людини.